Пансіонат-притулок для дітей загиблих офіцерів

Пам’ятка є частиною адміністративної будівлі по вул. Михайла Грушевського, 11.

Розташована по червоній лінії вулиці на території багатоквартирної житлової забудови в Центральному історичному ареалі. Цегляна 2-х поверхова будівля з загальним горищем, в плані «Г» – подібна, загальною довжиною головного фасаду – 17,1 м, бічного фасаду (в глибину ділянки) – 26,3 м та висотою біля 13 м.

Дворянський пансіон при Маріїнській жіночій гімназії було відкрито в 1912 році на честь 300-річчя Будинку Романових. Заклад розмістили в одноповерховій житловій будівлі 1860-х рр. на новопридбаній губернським дворянством ділянці по вул. Казанській (нині М. Грушевського). Цегляний будинок з невеликим підвалом (вхід з вулиці) розташовувався в глибині ділянки серед саду. Через три роки за проєктом архітектора Олександра Красносельського до існуючої будівлі було прибудовано двоповерховий корпус, головний фасад якого виходив на червону лінію вулиці.  Планувально до Пам’ятки також було приєднано існуючій одноповерховий будинок праворуч від головного входу. Урочисте відкриття «Пансіону для дітей – сиріт загиблих офіцерів» відбулося 6 грудня 1914 року. В новому корпусі розмістилися парадний вестибюль з двома сходовими клітинами, рекреаційний зал, загальні та спальні кімнати учениць. В перепланованих корпусах – кухня, їдальня, службові та канцелярські приміщення. Симетричний головний фасад було оформлено в стилі неокласицизму, бічні фасади виконано утилітарними.

Після Лютневої революції 1917 р. пансіон ще якийсь час продовжував використовуватися для розміщення учениць Маріїнської гімназії. В 1920-і рр. приміщення зайняли радянські адміністративні установи та відомча їдальня. На поч. 1930-х рр. будівлю було передано міському клубу вчителів. Під час прилаштування приміщень на 1-му поверсі Пам’ятки було створено невелику актову залу.

Під час бойових дій восени 1943 р. комплекс постраждав від пожежі (вигоріли всі дерев’яні конструкції), були зруйновані дахи та частина фасадів старого корпусу. В 1945 р. аварійні споруди були передані для відновлення обласній конторі «Головнафтопостачзбуту». Ремонтні роботи за проєктом арх. Ковалевича (Д/ф «Діпроцивільбуд») було закінчено в 1946 – 1947 рр.: відновлено бічні фасади з встановленням у деяких вікнах 2-го поверху прямих перемичок; розібрано ліву сходову клітину; в старому корпусі побудовано новий підвал і перший поверх (зберіглась частина зовнішніх стін 1860-х рр.), вхідний приямок та внутрішні сходи; збудовано загальні перекриття та нові дахи; виконано перепланування; встановлено вікна та двері; влаштовано два балкони у дворі.  Будинок праворуч від Пам’ятки було розібрано і на його місці в 1950-і рр. влаштовано проїзд у загальний двір з новозбудованим п’ятиповерховим житловим будинком (вул. М. Грушевського, 11а). Деякий час (до сер. 1960-х рр.) частину приміщень займав райком комсомолу Жовтневого району.

В 1981 р. за проєктом УКРДІПРОМЕЗу (ГІП Н. Кулик) проводиться реконструкція адміністративної будівлі: над старим корпусом будується 2-й поверх, влаштовується загальний з Пам’яткою дах, поверхи об’єднуються і переплановуються. В 2008 – 2012 рр. новий власник ВАТ «Дніпронафтопродукт» (з 1995 р.) проводить повну реконструкцію будівлі: встановлюється новий дах, з двору будується мезонін під котельню, прибудовуються зовнішні пожежні сходи, ліквідовується  частина приямків, балкони, деякі прорізи закладаються або прорізаються, всі фасади тинькуються та фарбуються, цоколі закриваються гранітом, встановлюються нові вікна та двері, поверхи переплановуються, будуються нові внутрішні сходи у підвал. На сьогоднішній день Пам’ятка і дворова прибудова використовуються як офісна будівля.