Могильник доби ранньої бронзи

Могильник ґрунтовий виявлений у 1932 р. загоном Дніпрогесівської археологічної експедиції під керівництвом М.О. Міллера. У 1965 р. могильник обстежив археолог О.І. Привалов, а у 1967 р. археолог Л.П. Крилова.

Сприятливе для життя природно-географічне середовище Ігренського півострова являлося головною причиною появи тут людини вже у добу палеоліту – близько 40 тисяч років тому.

В результаті проведення шурфування у 2007 р. Дніпропетровською цільовою археологічною експедицією Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (керівник робіт – В.А. Ромашко) та у 2017 р. експедицією Державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України (керівник робіт – Д.Л. Тесленко), встановлено, що поховання могильника належать в основному ямній та катакомбній культурі доби ранньої бронзи, також присутні поховання середнього та фінального періодів доби бронзи і можуть бути датовані ІІ – ІІІ тис. до н. е.

Об’єкт займає край берегової тераси Ігренського півострова та не фіксується на поверхні.

Рельєф з незначними перепадами до 1,5 м. В південній та центральній частині пам’ятка вкрита сосновими лісонасадженнями. Висота дерев досягає 20 м, діаметр стовбура 25-65 см. Південна частина площі пам’ятки використовується в якості місця відпочинку, та разом з цим як паркувальна зона особистого транспорту відпочиваючих. Північна частина площі могильника зайнята приватним житловим подвір’ям (колишній «будинок бакенщика», вул. Шляхова 1А).
Електричні комунікації, що підведені до будинку, влаштовані з використанням залізобетонних стовпів. Берегова ерозія має поступовий характер. З півдня на північ через територію пам’ятки проходить ґрунтовий автошлях. В північно-східній частині пам’ятки розташований «Пікнік парк Придніпровськ», територія якого облаштована чисельними об’єктами рекреаційної інфраструктури без фундаментів. Огорожа парку виконана із дерев’яних стовпчиків, вкопаних у землю.

Загальний стан пам’ятки незадовільний.