«Могила В.А. Лазаряна – видатного вченого-механіка, доктора технічних наук, академіка, заслуженого діяча науки і техніки УРСР»

Пам’ятка являє собою могилу академіка Всеволода Арутюновича Лазаряна (16.10.1909 – 24.12.1978) – видатного українського вченого-механіка, спеціаліста в галузі прикладної теорії пружності, теорії коливань, динаміки рухомого складу залізниць.

Могила вченого оформлена на поверхні плитою чорного відполірованого граніту. В узголів’ї могили встановлений пам’ятник з чорного граніту, у верхній частині якого висічено бюстове горельєфне зображення В.А. Лазаряна (автор – скульптор К.І. Чеканьов). На лицьовій грані пам’ятника викарбовано факсиміле вченого, нижче – написи «Лазарян Всеволод Арутюнович академик АН УССР 16.10.1909 – 24.12.1978. Анна Григорьевна 13.08.1911 – 14.07.1993». Поруч з вченим поховані його дружина Ганна Григорівна  та син Віталій Всеволодович (1935 – 2017). Територія могил сім’ї Лазарян вимощена плитами сірого граніту.

Всеволод Арутюнович Лазарян народився 16 жовтня (3 жовтня за старим стилем) 1909 р.  у м. Оріхові Запорізької області в родині лікаря. Після закінчення у 1925 році Бердянської профтехшколи продовжив навчання на відділенні будівництва залізниць Катеринославського політехнікуму шляхів сполучення, по закінченню третього курсу якого вирішив поступити до гірничого інституту, де навчався в 1927 – 1931 роках на маркшейдерському факультеті. Але свою наукову кар’єру В. А. Лазарян починав в стінах Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту (ДІІТу). У 1930 році (фактично зі студентської лави) він був запрошений на викладацьку роботу на кафедру теоретичної й будівельної механіки ДІІТу. Паралельно з роботою асистентом кафедри, він навчається в аспірантурі в академіка О.М. Динника. У 1932 році В. А. Лазарян захистив кандидатську дисертацію. Його перші наукові праці, досить різноманітні за тематикою й змістом, свідчать про широту інтересів їх автора. У 1934 році Лазарян очолив кафедру будівельної механіки ДІІТу й був її незмінним завідувачем до 1968 року. У 1934 – 1937 роках В.А. Лазарян виконав серію робіт у галузі прикладної теорії пружності. У 1940 році В.А. Лазарян захищає докторську дисертацію за темою «До питання про динамічні зусилля в упряжних приладах поїзда», яка була розвитком класичних робіт видатного вченого М.Е. Жуковського, а також основою для подальших досліджень як самого В.А. Лазаряна, так і його численних учнів. У 1941 році В. А. Лазаряну було присвоєно звання професора. У квітні того ж року він був призначений начальником Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту, яким керував до 1958 року. Влітку 1941 року ДІІТ був евакуйований до Сибіру, де під керівництвом В.А. Лазаряна не тільки продовжив підготовку кваліфікованих кадрів для залізничного транспорту, але й виконував великий обсяг робіт, важливих для оборони країни. За спогадами багатьох діітівців воєнного покоління, у справі збереження ДІІТу як ВНЗ велику роль зіграли організаторські здібності В.А. Лазаряна. У середині липня 1941 року, через кілька місяців після призначення на посаду начальника інституту, Лазарян ефективно організував евакуацію ДІІТу. Найбільш важливе й цінне обладнання на загальну суму 1 млн. 260 тис. рублів було зібрано і евакуйовано. 18 серпня 1941 останній ешелон з людьми та устаткуванням ДІІТу відправився зі станції Лоцманська за лінію фронту на схід. Всього евакуйовано було 427 студентів і 48 викладачів. Після прибуття до Новосибірська, для координації роботи в умовах евакуації професор В.А. Лазарян, був призначений заступником начальника одного з ВНЗ. Але він представляє до Москви доповідну записку з обґрунтуванням необхідності підготовки кадрів для залізничної галузі в період воєнного часу і домагається відновлення статусу ДІІТу як самостійного вищого навчального закладу. Наказом НКПС 17 березня 1942 ДІІТ був відновлений як галузевий інститут. Практично на всіх кафедрах розгорнули роботу з виконання замовлень фронту. Всі кафедри і лабораторії продовжували вести науково-дослідну роботу, пов’язану із замовленнями залізничної галузі. Через кілька днів після вигнання нацистських окупантів з Дніпропетровська (25.10.1943 р.) туди виїхав В.А. Лазарян. Руйнування, заподіяні будівлям і спорудам містечка ДІІТу, були величезні. Матеріальні збитки перевищував 25 млн. руб. Лазарян повертається до Сибіру для підготовки реевакуації інституту.  Взимку 1943 – 1944 року, у тилу, Лазаряном була організована заготівля лісоматеріалів силами студентів та співробітників інституту. 5 червня 1944 року за його наказом була створена спеціальна комісія, якій доручається організувати виготовлення та відправку до Дніпропетровська парт, столів, стільців, шаф, креслярських дощок, табуреток. Після реевакуації ДІІТу до Дніпропетровська В.А. Лазарян, будучи генерал-директором колії й будівництва III рангу, надавав значну допомогу у справі відновлення залізниць і забезпечення їх безперебійної роботи. Одночасно він продовжує активну наукову, педагогічну й науково-організаційну діяльність, багато й плідно займається зміцненням кадрового складу інституту, розвитком його факультетів, кафедр і лабораторій. Наприклад, задовго до масового поширення обчислювальної техніки Всеволод Арутюнович звернув увагу на необхідність її використання у наукових дослідженнях і навчальній роботі. Ним була створена у ДІІТі перша у Дніпропетровську лабораторія аналогових обчислювальних машин, а потім і лабораторія цифрових обчислювальних машин, на базі якої був організований обчислювальний центр ДІІТу. В 1958 році за наполяганням та при активній участі В.А. Лазаряна у ДІІТі створюється Галузева науково-дослідна лабораторія динаміки й міцності рухомого складу Міністерства шляхів сполучення СРСР. У тому ж 1958 році Лазарян йде з посади начальника ДІІТу й долучається до роботи з формування нового наукового центру. За його участю створюється Дніпропетровське відділення Інституту механіки АН УРСР, яке він очолив у 1968 році. Одночасно Лазарян продовжує завідувати кафедрою будівельної механіки ДІІТу. Протягом 1968 – 1978 років багато було зроблено В.А. Лазаряном у справі перетворення відділення у потужну наукову установу – нині це Інститут технічний механіки Національної академії наук та Національного космічного агентства України. У 1967 році В.А. Лазаряна було обрано членом-кореспондентом АН УРСР. У 1969 році В.А. Лазаряну було присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки УРСР. У 1972 році він був обраний академіком АН УРСР. У 1971 році йому присуджується Державна премія УРСР, а у 1978 році – премія імені О. М. Динника. Помер 24 грудня 1978 року у Дніпропетровську, де і був похований на Запорозькому цвинтарі.

В.А. Лазарян створив нові напрямки в загальній механіці й механіці деформованого твердого тіла, автором понад 300 друкованих праць, а також більше ніж 20 авторських свідоцтв і патентів. Фактично він є фундатором у ДІІТі наукової школи транспортної механіки. Лазарян вів велику науково-організаційну роботу, був членом бюро Відділення математики, механіки й кібернетики АН УРСР, членом Вищої атестаційної комісії, членом комісії АН СРСР з розвитку єдиної транспортної системи країни, членом науково-технічної ради Міністерства шляхів сполучення СРСР, входив до складу декількох вчених рад з присудження наукових ступенів, редакційних колегій і редакційних рад журналу «Прикладна механіка» і республіканських наукових збірників. Ним було підготовлено близько 20 докторів, понад 100 кандидатів наук. На визнання заслуг видатного вченого й педагога, його ім’ям названо одну з вулиць Дніпра, а у 2002 – 2021 рр. його ім’я носив Дніпровський національний університет залізничного транспорту (колишній ДІІТ), на одному з корпусів якого розміщено меморіальну дошку на честь В.А. Лазаряна.