«Місце розстрілу мирних мешканців під час нацистської окупації»

Пам’ятка являє собою гранітну стелу, встановлену на краю рову, на площадці, вимощеній бетонними тротуарними плитами, огородженій по периметру бетонним бордюром та газонами. На лицьовому боці стели викарбовано присвятний текст «Мирным гражданам – жертвам фашизма. Октябрь 1941 г.», який пофарбовано у золотистий колір. Розташована біля балки Довга, на території ботанічного саду Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара (парк ім. Гагаріна).

З перших днів окупації м. Дніпропетровська (25 серпня 1941 р.), разом з військовими частинами, до міста увійшли і нацистські спецслужби: фельджандармерія, служба безпеки СД, гестапо, які розгорнули жорстоку репресивну діяльність щодо мирних жителів. Особливо систематичних переслідувань зазнали євреї, які «не вписувалися» у расову доктрину нацизму та яким не було місця у «тисячолітньому райху». Напередодні німецько-радянських війни, у Дніпропетровську мешкало від 90 до 100 тис. євреїв. Відповідно до перепису 1939 р., жителями обласного центру були 89529 євреїв, що становило близько 18% від загальної кількості містян. Ще до вступу німецьких військ у Дніпропетровськ, значна частина єврейського населення міста встигла евакуюватися на схід (до 70 тис. осіб). На момент окупації Дніпропетровська, у ньому залишилося від 30 до 35 тис. євреїв. Після припинення активних бойових дій, окупаційна влада рішуче взялася до встановлення «нового порядку». Методи реалізації політики Голокосту (геноциду єврейського народу в часи Другої світової війни) в країнах Західної і Центральної Європи та на території СРСР, зокрема в Наддніпрянщині, істотно відрізнялися. На території власне Німеччини та окупованих європейськими країн нацистами створювалися гетто і концтабори, а утримувані в них євреї надалі потрапляли до таборів смерті, де гинули в газових камерах. В Україні ж знищення єврейського населення здійснювалося переважно шляхом відкритих масових розстрілів просто неба (явище, яке отримало назву розстрільного Голокосту або Голокосту від куль), і події часів окупації у Дніпропетровську в цьому плані є чи не найбільш показовими. За різними даними, загалом від 16 до 18 тисяч дніпропетровських євреїв були знищені в ярах та протитанкових ровах, і більшість із них – за одну каральну акцію протягом доби.

Увечері 12 жовтня 1941 р., у неділю, відбулася нарада представників окупаційної влади, представників СД, німецької поліції, міської управи та міської поліції, на якій було обговорено хід майбутньої злочинної акції. На ній, голова міської управи П. Соколовський заявив, що вночі з 12-го на 13-те жовтня по всьому місту відбуватиметься збір єврейського населення, яке лишилося, у «визначене місце, звідки їх відправлять у відведене місце для постійного місця проживання». На цій нараді також було сформовано патрулі з двох осіб, які отримавши спецпосвідчення від начальника міської поліції і адреси проживання єврейських сімей, мали до 5-ї години ранку 13 жовтня повідомити мешканців про необхідність виконання наказу окупаційної влади. Місцем збору стала площа позаду будівлі універмагу «Люкс» на проспекті Карла Маркса (наразі – будівля ЦУМу на просп. Дмитра Яворницького, 52). Обов’язок інформування євреїв також було покладено на двірників та кербудів. Євреїв відправляли до місця збору без жодного конвою та супроводження, які на той момент не знали справжніх жахливих цілей цієї акції, лише припускаючи, що їх переселять до більш безпечного гетто, колгоспів, які складаються з євреїв або навіть до Палестини. Навіть серед виконавців нацистського наказу (зокрема службовців 314-го батальйону німецької поліції, які забезпечували явку євреїв до будівлі універмагу) було «нерозуміння кінцевої мети» наказу. Зранку 13 жовтня нацисти змусили євреїв, які з’явилися на місце збору, здати усі цінні речі. Людей групували у колони по 800 – 1000 чоловік та під конвоєм нацистів відправляли до виїзду з міста в напрямку Запорізького шосе та селища Сурсько-Литовське. Цей маршрут довжиною приблизно 8 – 9 км розпочався від універмагу, далі продовжився вул. Карла Лібкнехта (наразі – вул. Михайла Грушевського). У районі Нового єврейського кладовища (наразі – парк ім. Писаржевського) окупанти направляли євреїв у яр, який був частиною Червоноповстанської балки (наразі – Довга балка) та розташовувався на території лісорозплідника навпроти Транспортного інституту (наразі – ботсад ДНУ). Там невеликими групами, по 30 осіб, їх підводили до краю глибокої балки, глибиною 13 – 20 м, де їх розстрілювали з автоматів пострілами у потилицю. Убиті, поранені і живі та неушкоджені падали у рів. За деяками даними, плач та крики людей нацисти намагалися глушили гуркотом техніки, яка працювала поруч. Через велику кількість осіб, окупанти не встигли усіх стратити протягом 13 жовтня, тому з настанням темряви розстріл було припинено. Євреї, які залишилися, провели ніч у балці під відкритим небом у одному спідньому одязі та без взуття, при цьому стояла мрячна, сира та холодна погода. Частина людей померла від холоду, а частина здійснила спробу втечі, але більшість були застрелені вартовими. На світанку розстріл було продовжено. Безпосереднім виконавцем вбивства євреїв 13 – 14 жовтня 1941 р. була спеціальна команда СС чисельністю 20 осіб. Уже після вигнання окупантів, у листопаді 1943 р. державна комісія по розслідуванню злочинів нацистів у м. Дніпропетровськ, на основі судово-медичної експертизи зробленої під час розкопок на місці розстрілу та опитування очевидців, встановила, що в районі даного яру Червоноповстанської балки (лісосмуги ботанічного саду) 13 – 14 жовтня 1941 р. було розстріляно та закопано живцем близько 11 тис. осіб. Ексгумовані тіла жертв не перепоховувалися, а були, після дослідження місцевості, записані шаром ґрунту, що призвело до певної зміни рельєфу цієї частини Довгої балки.

Уже в 1945 р. на місці страти був встановлений цегляний пам’ятний знак. Суттєвих змін зазнала прилегла територія, яка активно забудовувалася у 1960-ті – 1970-ті роки: зведено 1-й корпус Дніпропетровського державного університету, інші навчальні корпуси, наукову бібліотеку, спорткомплекс, стадіон, розбито парк ім. Гагаріна. У 1974 р. на місці розстрілу було встановлено гранітний пам’ятний знак, тоді ж Пам’ятка отримала свій сучасний вигляд.

Офіційні заходи із вшановування пам’яті загиблих на місці розстрілу не проводилися аж до 1989 р. У 2001 р., з ініціативи єврейської громади Дніпропетровська, до 60-ї річниці розстрілів у парку ім. Гагаріна, за кілька сотень метрів від Пам’ятки, було встановлено ще один пам’ятний знак з лабрадориту (не перебуває на обліку як об’єкт культурної спадщини), проєкт якого розробив місцевий архітектор Аркадій Шміст. Пізніше, ця трагічна подія також була увічнена у 2010 р., коли на фасаді будівлі ЦУМу (біля якого збирали євреїв 13 жовтня 1941 р.), за ініціативи єврейської громади міста, було встановлено меморіальну гранітну дошку у вигляді розгорнутого сувою Тори (автори – О. Фрідкіс, Р. Шитіков).