Губернаторський будинок

У 1850-х роках на ділянці, на замовлення майора у відставці Григорія Івановича Щербакова – управляючого Губернським Акцизним Управлінням, відкупника питейних зборів, будується особняк у два поверхи з мезоніном, фасади та інтер’єри якого отримали готичну стилізацію у дусі романтизму. Автор проекту невідомий.

На території садиби, крім особняку, розташовувався господарський двір з боку вул. Воскресенської. Вздовж Проспекту було влаштовано великий сад, якій проіснував, як парк, до кінця 1970-х років. У березні 1860 року майору дозволили зробити прибудову до кам’яного флігелю будинку та звести кам’яну огорожу.

В особняку Щербакова полюбляло збиратися дворянство, чиновники вищого рангу, зупинялись царствені особи. Золоті роки роботи Англійського клубу випали саме на час його перебування (оренда) у будинку Щербакова. За спогадами сучасників у 1860-х рр., це був найкраще упоряджений клуб серед інших, членство в якому мало близько 300 осіб. В його обширних залах розмістились гравці в карти, бібліотека з читальним залом, кілька залів для зібрань, танцювальні та музичні вечори, концерти, різні вистави та бали.

У 1873 р. будинок пропонується до продажу разом з меблями за 60 тис. рублів. Орієнтовно з цього ж року і до 1887 рр. садиба вже належить спадкоємцям Г. І. Щербакова. Останнім грандіозним заходом клубу стало проведення 9 травня 1887 р. почесного обіду на честь 100-річного ювілею Катеринославу.

17 квітня 1887 р. Катеринославський губернатор Батюшков Дмитро Миколайович підіймає питання перед Міністерством внутрішніх справ про купівлю будинку у спадкоємців Щербакова під губернаторські служби Катеринослава.

26 (30) травня 1887 року рішення про купівлю садиби під губернаторський будинок було затверджено імператором Олександром ІІІ. З цього часу і до 1917 року в будинку розташовується «Будинок губернатора», який ще зазначався як «Будинок Міністерства внутрішніх справ». Після ремонту в колишньому особняку розмістилась квартира губернатора та канцелярія. Кухню та служби перенесли до флігеля, а в іншій флігель перенести типографію та межове відділення. У 1901 році, по вул. Воскресенській побудували одноповерховий службовий корпус під розміщення охорони губернатора, зведений впритул до торцевого фасаду основного будинку, в один рівень, по червоній лінії вулиці.

Початок Першої світової війни, українська революція та переворот, вирішили подальшу долю будівлі. У березні 1917 р. він був захоплений Радою робітничих і солдатських депутатів, яка з нього керувала повстанням у грудні цього ж року. 27 грудня 1917 року при обороні будівлі в її кам’яному огороджені було пробито бійниці. Взагалі у 1917 році в будівлі постійно змінюватись установи, так: до березня в нього знаходилась канцелярія губернатора; з 17 березня – канцелярія тимчасового губернського комісару; з 20 квітня – Рада робочих депутатів, редакція «Вісті Ради робочих та солдатських депутатів», ініціативна група по створенню Центрального бюро профспілок; у травні – «Товариство допомоги потерпілим за політичні переконання та їх родинам»; з серпня – молодіжна група «Москва» тощо. З 1918 року – Центральний виконавчий комітет Радянської України (березень – 03 квітня); Рада робочих, селянських та солдатських депутатів (до 03 квітня); на початку квітня – управління тимчасового отамана станції та міста; з квітня – германська військова комендатура. У 1919 р. у будинку розміщується Рада робочих, селянських та солдатських депутатів (січень – березень); Губвиконком. У 1920 – 1921 роках – «Селянський палац». 04 жовтня 1921 президіум губвиконкому виділяє кошти на ремонтні роботи «Селянського Палацу» – 2 860 922 руб., губком КП(б)У – просив кошти на ремонт у розмірі 4 079 000 руб. У 1921 – 1923 роках, та до 1926 р. – в будинку розташовується губком КП(б)У. У 1926 році в будинку знаходиться «Будинок Просвіти», у 1929 р. – Будинок вчених, Будинок робітників освіти, консультаційне довідкове бюро, кінний окружний резерв міліції. У 1931 році Будинок робітників освіти, Будинок вчених робітників, у 1932 р. – Дніпроміськкомунвідділ.

1 травня 1934 р. відкрився Міський дитячий палац культури («Палац піонерів»), парк розташований поруч отримав назву – Піонерський сад ім. тов. Хатаєвича. При пристосуванні будівлі під «Палац піонерів» фасади пофарбовано у два кольори – білий та ніжно-рожевий. З 1936 р. в будинку розташовано заклад – Піонерський палац культури ім. тов. Хатаєвича, Дніпропетровська фотоілюстративна фабрика, адресація змінена на вул. Ленінська, 14. З 1937 р. – Палац піонерів та жовтенят, 2-й кавалерійський ескадрон Робітничо-селянської міліції.

Між 1920 – 1930-х роками на фасаді будинку встановлено табличку з текстом: «Року 1918-го в березні місяці в цьому будинку містився центральний виконавчий комітет Радянської України / ЦІКУ-к / Тут же містилась Губ. РАДА Сіл. САЛД. і Роб. Депутатів». Її було знято у 1941 році, знайдено 1965 році при земляних роботах, сучасне місцезнаходження не встановлено.

У другій половині 1930-х років до основної будівлі прибудовано двоповерховий об’єм у п’ять осей по Проспекту. Фасади прибудови були вирішені аналогічно до автентичного об’єму. У 1938 – 1939 роках в межах ділянки побудовано капітальний стрілецький тир та при ньому флігель на 4 кімнати.

У серпні – вересні 1941 року основний корпус пошкоджено при обстрілах. З січня 1942 року розпочато ремонтні роботи по його відновленню, які завершились у березні цього ж року. З 1942 р. в будинку розташувався будинок приїжджих Штадскомісаріату.

При боях за звільнення міста було поруйновано споруди, розташовані по північно-західній та південно-західній межі ділянки. Основний об’єм та прибудований одноповерховий корпус з боку вул. Ленінської значно не постраждали. У 1950 році проведено роботи з ремонту приміщень та благоустрою території.

У 1962 році розробляється проект добудови нового корпусу та реконструкції парку. У серпні 1964 року триповерховий корпус, прибудований зі суміщенням (заглибленням) до торцевого фасаду по вул. Ленінської, введено в експлуатацію. При цьому розібрано колишній одноповерховий службовий корпус під розміщення охорони губернатора, зведений у 1901 році.

З 1965 р. заклад носить назву – Палац піонерів та школярів ім. Зої Космодем’янської. У 1968 році територія ділянки пропонується під будівництво нового корпусу кінотеатру «Перемога», яке так і не було розпочато. У 1971 році в будинку розташовувався – Палац піонерів, методкабінет міського відділу народної освіти, Центральне конструкторське бюро місцевої промисловості УСРС, конструкторський відділ № 2 тощо.

У другій половині 1970-х років територія ділянки увійшла до території відведеної під будівництво Міськвиконкому (нині – просп. Дмитра Яворницького, 75).

Наприкінці 1970 – 1982 роках територія парку повністю відходить під будівництво нової Міської ради. В ході якого розібрано прибудову другої половини 1930-х років до колишнього особняку Щербакова, з відновленням центрально-осьової симетрії фасаду по проспекту. Старий корпус виводять зі складу Палацу піонерів і починають використовувати як адміністративну будівлю, там, як і у 1981 році розташовується ВНДІПІ Енергопром Українське відділення, Обласне об’єднання музичних ансамблів та дискотек. У 1983 році старий корпус особняку повністю звільняється від установ, розглядається декілька варіантів його використання, в тому числі зі знесенням і розміщенням на його місці нового корпусу міської ради. Наприкінці 1980-х років розробляються проекти реконструкції будинку, але роботи практично не ведуться, через що залишки оздоблення інтер’єрів майже повністю руйнуються. У 1990 році Палац піонерів повністю переноситься у новий корпус, а триповерховий об’єм по вул. Ленінській починає використовуватись під адміністративні установи. Тільки на початку 1998 р. банк «Приватбанк» зробив реконструкцію будинку та його інтер’єрів.

З 2020 року в Будинку знаходиться КП «Музей історії Дніпра» Дніпровської міської ради https://midnipro.museum/