Духовна семінарія

Триповерхова цегляна громадська будівля з цокольним поверхом та горищем, розташована на території щільної забудови комплексу будівель Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара в межах центрального історичного ареалу.

08.02.1868 р. – затверджено проєкт учбового корпусу Семінарії, виконаний архітектором Костянтином Лазарєвим. У корпусі передбачалося розміщення: церкви, актової зали, класів, кабінетів, бібліотеки, квартир викладачів, лікарні та гуртожитку семінаристів на 150 місць.

25.04.1871 р. – по закінченні підготовки котловану відбулася церемонія закладання корпусу.

1872 р. – за результатами ревізії будівництва директором Господарського управління Синоду Лавровим виконано коригування проєкту.

31.08.1874 р. – відбулася церемонія освячення нової будівлі та розміщеної в ній домової церкви в ім’я Дванадцятьох Апостолів. Нова будівля оцінювалася як «одна з найкращих та найкрасивіших у місті».

1902 – влітку розпочато ремонт корпусу, який виконувався за проєктом архітектора А. М. Петровецького, який загалом закінчено у вересні. З корпусу повністю вивели гуртожиток семінаристів та, частково, квартири. Збільшено кількість класних кімнат. Залу церкви перебудовано у двосвітну з демонтажем частини перекриття між другим та третім поверхами.

У грудні 1914 р. – корпус визнаний придатним для розміщення шпиталю на 250 місць, який проіснував до 1918 р., після чого продовжував використовуватися під військові потреби.

З березня 1920 р. – корпус зайнятий під Будинок примусових робіт. Приміщення домової церкви перероблено під клуб ДОПРа. Інші приміщення частково зайняті квартирами та казармами персоналу, частково камерами ув’язнених.

У 1928 р. – виконано косметичний ремонт із пристосування корпусу для потреб Дніпропетровського інституту народної освіти. Ймовірно, під час ремонту демонтовано фронтон на головному фасаді будівлі.

В 1933 р. у будівлі розміщено аудиторії Дніпропетровського державного університету.

22.09.1941 р. – розпорядженням Дніпропетровської міської управи корпус передано у розпорядження Дніпропетровського державного українського університету, а після шпиталю. В ході боїв за визволення міста восени 1943 р. будівля повністю вигоріла.

Тільки у 1960 р. закінчено відновлювальні роботи та корпус введено в експлуатацію. В ході відновлення було значно спрощено декор фасадів, змінено планувальну схему, створено нову головну сходову клітину.