Дачний резервуар міського водогону

У 1909 р. у звіті водогінної комісії при Катеринославській міській думі зазначалося, що, з початком експлуатації 01.01.1909 р. 1-ї та 2-ї черг нового міського водогону, необхідно починати роботи із спорудження 3-ї черги. Первісно визначалося, що 3-тя черга буде включати збільшення максимальної добової потужності водогону з 1 000 000 відер води до 1 500 000 відер (тобто з 12 299 м.³ до 18 448,5 м.³) з мінімальною розбудовою магістральних ліній. Але, вже у 1909 – 1910 рр. відбувається інтенсивне формування нових житлових кварталів у Нагірному району (вздовж сучасного проспекту Гагаріна) та розробляються проєкти будівництва громадських будівель. Вже реалізоване будівництво викликало проблеми із водопостачанням у «додатковому районі» міського водогону, постачання якого здійснювалося через «додаткову силову станцію» без регулюючого резервуару.

У зв’язку із інтенсивним розвитком забудови Нагірної частини у травні 1911 р. завідуючий міським водогоном В.П. Леві звернувся до Катеринославської міської управи з проханням ознайомити його з проєктами розвитку забудови міста для визначення першочергових робіт по розширенню та посиленню мережі водогону. Ми не маємо відомостей, які саме варіанти розвитку водогону розглядалися протягом 1911 р., але, у підсумку, було прийнято проєкт орієнтований на подальший інтенсивний розвиток забудови Нагірної частини міста. Основою проєкту стало спорудження нового регулюючого резервуару на найвищій точці району (і на значній відстані від існуючої на той час міської забудови) на Міських дачах при перетині їх із Нікопольським шляхом. Подача води до резервуару забезпечувалася додатковою силовою станцією через існуючу магістраль додаткового району водогону і нову магістраль вздовж Міських дач.

Будівельні роботи на майданчику «Дачного резервуару» було розпочато вже у 1911 р. До кінця року «господарським способом» (силами дирекції водогону) було споруджено господарські приміщення на визначеній ділянці: мурований сарай із льохом, мурований туалет, дерев’яний паркан та бруковані лотки водовідведення. Загальна вартість робіт склала 2 288 рублі 59 копійок. У цьому ж році було придбано матеріалів для механічного обладнання резервуару на 169 рублів 59 копійок та матеріалів для електричної сигналізації на 916 рублів 65 копійок.

12.10.1911 р. Катеринославською міською управою було укладено договір із цивільним інженером В. І. Кундертом на побудову «Дачного резервуару» міського водогону за його проєктом. Нагляд за будівництвом було доручено міському інженеру, завідуючому водогоном В.П. Леві. Будівельні роботи було розпочато на початку березня 1912 р. і завершено до кінця року. Власне побудова резервуару, згідно із контрактом, обійшлася у 21 000 рублів. Додаткові видатки склали: плата робітникам за влаштування сигналізації та механічного обладнання – 539 рублів; під’єднання резервуару до водогінної мережі – 887 рублів 41 копійка; влаштування трьох каналізаційних колодязів – 28 рублів 59 копійок; винагорода В.П. Леві за нагляд за будівництвом – 1 000 рублів.

Дачний резервуар, круглий за планом, вирішений у два яруси. Перший ярус діаметром 10,9 м із стінами з керамічної цегли на цементному розчині. зайнятий житловим приміщенням, коморою та відділенням для труб. Другий ярус діаметром 12,1 м. повністю виконаного із залізобетону. Зайнятий власне резервуаром розрахованим на 30 000 відер (368,97 м³) води. Висота від рівня землі до підлоги резервуару – 2,5 сажні (5,3 м.). Зовнішні стіни утворюють кожух довкола резервуару. Кожух перекрито напівсферичним куполом з вентиляційним ліхтариком. Загальна висота близько 17 м.

Фасад в цілому вирішено з використанням традиційного, для водогінних веж, прийому імітації тектоніки оборонної споруди (башти). Але, застосування в оздобленні башти стилю модерн позбавило цей прийом органічності. «Оборонні елементи» мають відверто декоративний характер і не несуть жодного конструктивного чи функціонального навантаження. Фасад розчленований на чотири рівноцінних сектори еркерами на масивних кронштейнах, які трансформуються у повноцінні башточки-«кавальєри», перекриті півсферичними банями. В декорі еркерів використано фальшиві бійниці, мініатюрні і нефункціональні балкони і рустування із фактурою «під скелю».

Цоколь плаский з двома прямими тягами (на сьогодні практично повністю поглинений культурним шаром). Перший ярус первісно виконаний в цеглі без тинькування, прорізаний 8 прямокутними пройомами (7 віконних та 1 дверний) із прямими потинькованими перемичками та відливами. Перехід до більш широкого другого ярусу забезпечується лекальним вигнутим накладним цементним профілем, який прикриває бетонні конструкції на які спирається стіна кожуха резервуару. Поле стіни гладке, потиньковане. У верхній третині декороване «аркатурним поясом» з монолітного цементу з накладними, цементними ж, декоративними елементами. Карниз простий, з великими виносом і низькими огородженням з цементних стовпчиків та металевих труб. Напівсферична баня з монолітного залізобетону, потинькована, без декору. Увінчується ліхтариком з вентиляційними прорізами і банею ускладненого профілю.

Дачний резервуар міського водогону використовувався за прямим призначенням як регулюючий до початку 1960-х рр., коли, через зміни в масштабі забудови він перестав задовольняти потреби водозабезпечення Нагірної частини міста. Вірогідно, що певний час його все ж використовували, як резервний і закрили лише наприкінці 1960 – на початку 1970-х рр. через складнощі експлуатації і неможливість повноцінного ремонту.

До 1968 року відносяться відомості про початок розробки перебудови резервуару у ресторан. Остаточно проєкт ресторану «Стара башта» (ГАП Зубарев С., архітектор Чубаров Е., інженер Лошаков Ю.) було завершено у 1976 р. Будівельні роботи закінчено у 1979 р. Під час реконструкції до первісного об’єму було добудовано прямокутний за планом корпус з фасадом, імітуючим конструкції фортечної стіни і перехід між двома об’ємами. Під час ремонту резервуару було потиньковано перший ярус із створенням декоративних перемичок над існуючими проймами у стилістиці модерну. Разом із тим було спрощено профілі кронштейнів і демонтовано частину декоративних елементів. Створено цілком нові інтер’єри барів у першому та другому поверхах.

Останні роки будівля перебуває в приватній власності.