Будинок гірничого інституту

Пам’ятка, складна в плані, складається з двох різних за часом будівництва і архітектурою частин. Трьохповерхова цегляна громадська будівля з цокольним поверхом, дахом та  2-х поверховим крилом з 4-х поверховою баштою, розташована на території щільної громадської забудови вздовж пр. Д. Яворницького в межах Центрального історичного ареалу.

Проєкт комплексу Катеринославського вищого гірничого училища вперше було розроблено арх. О.М. Бекетовим в 1900 р. в стилі модерн. Через брак коштів в 1901-1902 рр. було зведено лише І чергу головного корпусу, яка розмістилася в глибині ділянки. «Г» – подібний в плані об’єм головним фасадом був зорієнтований на дворовий простір училища.

У зв’язку з реорганізацією училища в Гірничий інститут на початку 1914 р. архітекторами О.О. і Є.О. Бернардацці було розроблено проєкт добудови головного корпусу. Фасади нової частини були вирішені в неокласицизмі з масивним восьмиколонним портиком головного входу з боку Проспекту і чотириколонним портиком по вулиці Полтавській (суч. О. Гончара). До осені 1915 р. новий об’єм було збудовано (без зовнішнього і внутрішнього оздоблення), на поч. 1916 р. в ньому розмістився військовий шпиталь. Під час громадянської війни головний корпус не постраждав.

В 1921 р. інститут отримав нову назву – Дніпропетровський гірничий інститут ім. Артема. З 1922 р. на фасадах та в приміщеннях збудованої в 1915 р. частині головного корпусу велися оздоблювальні роботи, які остаточно було завершено в 1927 р. Під час робіт було демонтовано первісний ліпний картуш з орлом в фронтоні головного фасаду (замінено на вінок з перехрещеними геологічними молотками) та ліпний надпис «ГОРНЫЙ ИНСТИТУТ ИМПЕРАТОРА ПЕТРА І» (замінено на ГОРНЫЙ ИНСТИТУТ т. АРТЕМА»). На ганку головного входу було встановлено два вуличних ліхтаря 1914 р., які раніше стояли біля пам’ятника Катерині ІІ.

Під час німецької окупації 1942-43 рр. в більшій частині Пам’ятки розмістився військовий шпиталь, інша (цокольний поверх) – використовувалась для зберігання навчального обладнання та бібліотеки Інституту. Восени 1943 р., під час визволення міста, головний корпус майже повністю вигорів, крім 2-х поверхового крила І черги та всього цокольного поверху з залізо-бетонним перекриттям.

Післявоєнна реконструкція (1945 – 1951 рр.) Пам’ятки проводилась під керівництвом архітектора В.Є. Горбоносова: було вирівняно деформовані двотаврові балки міжповерхових перекриттів та відновлення останніх, надбудовано третій поверх над 2-х поверховим крилом, влаштовано новий дах, створено новий парадний вестибюль, актовий зал тощо.

В 1967 р. було збудовано перехід на рівні другого поверху в корпус № 4, у зв’язку з чим частково перепланували другий поверх двоповерхового крила. В 1970 – 2010 рр. в Пам’ятці проводились лише поточні ремонтні роботи, включаючи фрагментарну заміну покрівлі. В 2019 р. було проведено ремонт головного і бічного (вздовж вул. О. Гончара) фасадів з пофарбуванням та реставрацією декоративних елементів, змонтовано нову назву на фронтоні (нині Пам’ятка є корпусом №1 НТУ «Дніпровської політехніки»).