Будівля громадського зібрання

Споруда Пам’ятки, складної асиметричної близької до прямокутної конфігурації в плані, загальною довжиною 68,50 м, шириною 54,0 м (вздовж вул. Воскресенської) та загальною висотою 28.76 м. Чотириповерхова залізобетонна й цегляна громадська будівля, з підвалом, розташована в зоні громадської забудови в межах Центрального історичного ареалу міста.

На кінець ХІХ ст. власником самої великої земельної ділянки, площею у 3000 саж., що розміщувалась на вигині вул. Проточної (нині вул. Воскресенська), був Іван Микитич Кізілов. Тоді, через слабкі ґрунти та періодичні повені, на території знаходився тільки невеликий дерев’яний будинок. З 1897 р. присадибний сад орендує клуб Катеринославського Громадського зібрання. При цьому, його було переплановано, зроблено естраду та літній ресторан. В глибині ділянки збудовано дерев’яний літній театр, який, після перебудови у 1899 р., експлуатували круглий рік. Після смерті Кізілова у 1908 р., ділянка переходить у власність його великій селянській родині. Вже 12 грудня 1909 р. частину ділянки нові власники продають Громадському зібранню. За наступні кілька років зібрання розширює ділянку, купивши у 1910 р. 293 саж. землі у Іцхакіна, і на поч. 1911 р. купивши у міста канаву між вул. Проточною та вул. Стародворянською. До кінця року канаву перекрито колектором і засипано землею, за рахунок цього сад отримав додатковий вхід з вул. Стародворянської та господарський двір.

Конкурс на будівництво нового театру-клубу було розпочато ще у 1909 р., виграв його харківський архітектор Олександр Маркович Гінзбург (1876-1949). Його проектом передбачався будинок з великою кількістю клубних залів для гри в лото, карти, з концертною та театральною залою, рестораном, літнім кафе. Клубна, театральна та службові частини були вирішені відокремлено одна від одної, не перетинаючись. У дворі було збудовано окремий триповерховий цегляний службовий будинок з переходом на рівні 3-го поверху до основного корпусу. На першому поверсі розташовувались невеликі магазини. Плаский дах передбачався для катання в літку на роликах, а у зимовий час – на ковзанах. Велика театральна зала на 1400 місць розташовувалась оригінально – на верхніх поверхах, за рахунок чого будинок отримав більш компактний розмір. Це дозволило його розмістити на ділянці з більш надійними ґрунтами та зберегти старий сад клубу. Вигін вулиці на цій ділянці дозволив утворити перед нею невелику зручну площадку.

Будівництво було розпочато у 1910 р., але через фінансові та технічні ускладнення і проблеми з погодженням, воно затягнулось до 1913 р. Працював клуб недовго, бо вже восени 1914 р., після початку Першої світової війни, приміщення займає Військове відомство під розміщення евакошпиталя. Крім того, частина приміщень була орендована містом під склад меблів з учбових закладів, зайнятих під шпиталі. У 1916 р., через великі борги, будинок продають Товариству на паях парових млинів «Кононенко та Пивоваров», а клуб переїжджає на ріг вул. Кудашевської (нині вул. Барикадна) та Проспекту. Під час громадянської революції 1917 р., до даху будівлі встановлено кулемети для обстрілу військ Центральної Ради, що знаходилась в будинку Головпоштамту. Восени 1919 р. тут розміщується відділ пропаганди Махновської республіки. Потім він довго стояв запустілим, і тільки у квітні 1927 р. профсоюзи транспортників почали перемови про передачу будинку під клуб залізничників. Офіційно його було відкрито восени 1927 р. до 10-ти річчя Жовтневої революції, але ще довгий час проводився ремонт приміщень, що постраждали за роки війни та запустіння. У 1930-х рр. театр російської драми орендує всі приміщення 3-го та 4-го поверхів. Під час війни, будинок незначно постраждав від снарядів, і вже у кінці року тут відкрито український музично-драматичний театр. Після евакуації, глядацьку залу повернули театру російської драми ім. М. Горького. Клуб продовжував працювати доволі успішно з 1944 р., але технічний стан будівлі ставав дедалі гіршим. Дах протікав, інженерні мережі потребували заміни, а незначні косметичні ремонти не могли змінити загального стану. Службовий флігель відійшов від клубу, його зайняли мешканці міста під житловий будинок. Після переїзду у 2-й пол. 1950-х рр. з приміщень театру ім. Горького, власники вирішили провести реконструкцію, проект якої було розроблено у 1957 – 1960-х рр. Ремонт розпочато у 1965 р., але по значно корегованому проекту, бо перший передбачав значні зміни зовнішнього вигляду будинку, на які не вистачало фінансів. У 1967 р. Клуб Залізничників поновлює свою роботу, а у 1969 р. в приміщеннях театру розміщується Театр юного глядача. У 2001 р. будинок клубу, з доволі поганим технічним станом, передано Дніпропетровській обласній філармонії «Дніпроконцерт».