Багатошарове поселення “Парк Шевченка” № 10049-Дп

Археологічне вивчення території сучасного парку ім. Т.Г. Шевченка (колишній Потьомкінський сад), розташованого на правому корінному березі р. Дніпро, розпочалося на початку ХХ ст.

Так у 1901 р. у Архієрейському яру, що бере свій початок на території парку, було знайдено кам’яний молот і фрагменти давніх посудин. В самому саду, в районі сучасних житлових кварталів поблизу лекторія, А.С. Синявським були зроблені знахідки фрагментів ліпної кераміки доби енеоліту-бронзи, античних амфор та предметів XVII–XVIII cт.

У тому ж 1901 р. відомий український археолог та історик В.Б. Антонович здійснив невелику за обсягом археологічну розвідку. В результаті на території парку було відкрито велике багатошарове поселення доби енеоліту-бронзи (ІІІ–ІІ тис. до н.е.). За повідомленням А.С. Синявського, навесні 1902 р. у підвищеній частині парку було знайдено цілу ліпну посудину. Ця знахідка може бути пов’язана з численними давніми курганами, які можна було побачити у північній частині саду ще на початку ХХ ст. Найбільші з них були позначені на картографічних матеріалах ХІХ ст.

У 1907 р. Д.І. Яворницьким на паркових пагорбах було розпочато дослідження значного за площею поселення культури багатопружкової кераміки бронзової доби. Поселення було забудоване наземними однокамерними житлами, до яких примикали господарські споруди, зокрема для утримання худоби. Матеріали розкопок складалися з фрагментів ліпної кераміки, знарядь праці виготовлених з кременю, рогу, кістки, шліфованого каменю (сокири) та бронзи. Зараз деяка частина цих знахідок зберігається у фондах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького.

У 2008 р. співробітниками наукової лабораторії археології Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара під керівництвом проф. І.Ф. Ковальової на території парку було проведено археологічну розвідку. Головним завданням цих робіт стала локалізація місцезнаходження виявлених у минулому та пошуку нових археологічних об’єктів. В результаті проведених робіт на материковій частині парку, на трьох ділянках  було виявлено археологічний культурний шар доби енеоліту-бронзи (ІІІ–ІІ тис. до н. е.), загальною площею близько 11450 кв. м.

Шурфування Монастирського острову, що також входить до складу території парку, не проводилося. Втім, з острова походять окремі знахідки знарядь з кременя доби палеоліту, зроблені у різні роки. Так у 1950-ті рр. геологом М.М. Карловим на Монастирському остові було знайдено давні палеолітичні знаряддя виготовлені з кременю, а саме гостроконечник, скребло та масивні відщепи.

Багатошарове поселення розташоване на правому корінному березі р. Дніпро, в північно-східній та східній частині материкової території парку ім. Тараса Шевченка.

Поверхня задернована та засаджена деревами парку.

Розміри ділянок культурного шару становлять:

Пункт-1 – 110 х 40 м;

Пункт-2 – 115 х 30 м;

Пункт-3 – 120 х 30 м.